Точка зору

Стабільне законодавство, прогнозована політика держави та інвестиції в геологорозвідку – запорука успіху у видобутку, переконаний президент Асоціації "Надрокористувачі України" Роман СТОРОЖЕВ.

 
— Цього 2021 року питання надр України стало предметом інтересу РНБО. Яких результатів можна очікувати після гучних рішень?
 
— По-перше, за критеріями РНБО потрапили ліцензії, видані з порушенням законодавства, яке було виявлено під час перевірок. Наприклад, щодо процедури апробації, наскільки це було законно там, де було виявлено якісь порушення.
 
По-друге, "сплячі ліцензії".
 
По-третє, усі ліцензії, що підпадають під критерії перевірки порушення геоконтролю (зокрема, немає гірничого відводу або виконання програми роботи) та ведуть до зупинки ліцензії та анулювання її через суд, якщо власник відмовляється добровільно здати ліцензії.
 
По-четверте, ліцензії, які анульовані під час запровадження санкцій проти конкретних фізосіб, бенефіціарів ліцензій.
 
Є такі групи, частина ліцензій яких анульована Указом Президента. Указ Президента здійснила Геологічна служба. Наскільки я знаю, багато ліцензій, анульованих за Указом Президента, перебувають у судах. Компанії та власники судяться з Президентом України та Геологічною службою. Думаю, цей процес розтягнеться на рік-два.
 
— Якщо залишити окремих людей, які потрапили під санкції РНБО, а наголосити на механізмі відчуження ліцензій. Хіба немає процедури, яка це дозволяє зробити без рішення РНБО просто через суд?
 
— Не втрачають ліцензії просто Указом Президента. Просто є «ризикові» критерії за ліцензіатами, які або не ведуть діяльність, або ведуть діяльність із порушеннями. Весь цей список виноситься на РНБО, а Рада приймає рішення: провести позапланові перевірки щодо всіх цих ліцензій. За актами перевірок далі приймаються рішення чи через суд, чи власники самі відмовляються від ліцензій. Це механізм, а просто так ніхто ліцензію не забирає.
 
— Ці дії можуть налякати інвесторів?
 
— Наразі черги охочих інвестувати у газовидобуток України немає. Так, це сигнал, що у питанні ліцензій може бути політичний підтекст, але це далеко не єдина і далеко не перша причина та проблема. Це питання, яке вирішуватиметься в судах.
 
Для інвестора важливим фактором початку або початку інвестицій є оцінка критеріїв ризику. Україна — країна із високим ступенем ризику.
 
- Чому?
 
- По-перше, бойові дії на сході країни. Воююча країна – це не найкраще місце для інвестицій, і це багатьох зупиняє.
 
По-друге, стабільність законодавства чи відсутність такої стабільності. У нас немає стабільного законодавства та стабільної державної політики, щоб інвестори, які цікавляться великими проектами, могли зайти до України. Вони вимагають стабільного, чіткого та зрозумілого законодавства.
 
Плюс жодних сюрпризів у фіскальній політиці. Якщо інвестор зараз починає працювати, він хоче, щоб нинішня ситуація була і за п'ять років. Так, ринки можуть зростати, можуть падати — це ринкові ризики, які Україна не може покрити, але ризик стабільності законодавчої бази загалом та фіскальної політики зокрема — ці ризики Україна має покривати. В ідеалі, звісно.
 
- А УРП. Там є законодавча захищеність?
 
— Зараз у нас із УРП перший досвід. Процес було затягнуто, не обійшлося без судових процесів. Крім того, території ліцензій під УРП величезні. А усі інвестори локальні. По суті ми не залучили глобальних інвесторів. Добре, що є інвестори взагалі, але тут постійні проблеми. Я сподіваюся, що ці договори почнуть реалізовувати, тоді ми побачимо ефект у вигляді приросту мінерально-сировинної бази та кінцевої продукції. Взагалі, ідея УРП була спочатку призначена для шельфу Чорного моря. Але туди ніхто не прийшов окрім проекту Trident Acquisitions Corp, а він не був класичним проектом нафтогазової галузі.
 
- Чому?
 
— За цією компанією не стояла якась нафтогазова глобальна компанія. Вони залучили на лістинг гроші під цей проект. Але вони не перемогли. Ніхто не переміг. Був ще Socar, але вони теж пішли. На даний момент первинною розробкою на шельфі займатиметься "Нафтогаз". Нині це правильне рішення уряду, доки немає великого інвестора.
 
— Багато справедливої ​​критики звучить на адресу УРП. Як Ви вважаєте, ефективніше було розділити ці великі площі та виставляти на продаж?
 
— З погляду продажу площ можна було ділити на менші ділянки та намагатися продати через аукціони не такими великими майданами. Це стосується не шельфу, на шельфі потрібно логічно продавати великі ділянки. На суші можна було б розбити майдани на менші. УРП — це краще, ніж нічого, але сам механізм призначений для нерозвинених країн. Багато разів йшлося про те, що економічно розвинені країни та лідери з видобутку такі механізми не використовують.
 
- Що означає термін "сплячі ліцензії" і як вони з'явилися?
 
— Справді, у законодавстві немає такого терміну. Він використовується як сленг. Поява цього феномену пов'язане з періодом ажіотажу у видобутку вуглеводнів. Багато бізнесменів хотіли в цьому бізнесі брати участь. Частина мала стартовий капітал для отримання ліцензій. «Сплячі ліцензії» були отримані, як правило, без аукціону з різних законодавчих лазів. Наприклад, отримання дослідницької ліцензії. До неї додається програма робіт із серйозними витратами на сейсміку, буріння свердловин.
 
Частина людей, які отримали "сплячі ліцензії", спочатку розуміли, що вони вкладають стартовий капітал тільки для того, щоб отримати ліцензію та шукати або партнера-інвестора, або просто перепродати.
 
— Але ж у нас немає механізму продажу ліцензії?
 
- Так, механізму немає. Це намагається виправити перехідний законопроект №4187 та розробка нового проекту Кодексу України про надра, але вони ще не ухвалені. Тому все ще йдуть шляхом продажу підприємства, що просто змінюється у підприємства акціонер.
 
До речі, ще один вид інвесторів — ті, хто на якомусь етапі закінчився гроші. Скажімо, грошей було до першої свердловини. Планували пробурити, а далі коштом першої свердловини розвивати родовище. Але ми знаємо, що ймовірність влучення — не більше 50% і кожна третя свердловина пуста. Плюс супутні питання: економія на сейсміку, геологах, інтерпретаціях, хто збудував цю 3D модель, хто відбивав крапку для буріння. Маса нюансів! Люди, які приходять у цей бізнес з боку, припускаються багато помилок. Вклали у родовище $5 млн, а успіху немає, потрібно ще $5 млн. І тут інвестор приймає рішення не інвестувати. Такі інвестори також намагаються продати ліцензію. І це не так просто. Це все ризики.
 
Дуже багато таких проектів "зависло". І на якомусь етапі приходить Держгеоконтроль та подає на анулювання ліцензії. Далі – суди. Вони йдуть довго, часто відкочуються до першої інстанції. Таким чином, у нас є блок спеціальних дозволів, які лежать у людей на полицях.
 
— Ви згадали новий проект Кодексу про надра, на якому етапі його розробка?
 
— Головною відповідальністю за розробку нового проекту Кодексу про надра стала команда офісу ефективного регулювання BRDO під керівництвом німецької компанії Projekt-Consult. На написання проекту нового Кодексу про надра було виділено EUR1.5 млн технічної допомоги ЄС (відповідно до відкритих джерел) і витрачено два роки. Саме новий Кодекс має змінити та відкоригувати всі чинні закони у нафтогазовому секторі та постанови Кабміну, які зараз тимчасово регулюють процес діяльності у видобутку. Представник нашої Асоціації "Надрокористувачі України" входив до робочої групи, яка збиралася на майданчику Міністерства енергетики координаторами проекту Projekt-Consult. Технічна документація проекту нового Кодексу України про надра передбачала встановлення суворого регулювання відносин у сфері надрокористування. Документ мав імплементувати Директиву ЄС №94/22 Європейського Союзу на виконання Угоди про Асоціацію Україна-ЄС.
 
Проте нині, за оцінками експертного та наукового середовища, розроблений проект не відповідає найкращим світовим практикам — несе нові глобальні ризики, пов'язані з конфліктом інтересів, і не лише містить дублювання та протиріччя, а й несе загрозу національній безпеці країни.
 
— Які законодавчі зміни сьогодні потрібні ринку надрокористування?
 
— Як я вже сказав, основним документом має бути Кодекс про надра, де все має бути систематизовано.
 
Ще потрібна подальша діджіталізація. Це спрощує багато процесів. Потрібен кабінет надрокористувача. Необхідно створити можливість продажу спеціального дозволу третім особам, передачі ліцензії, а чи не продажу частки підприємства. Це спростить юридичні конструкції, створить ліквідність на ринку спеціальних дозволів, ліцензії перепродаватимуть, і тоді не потрібно буде в таких масштабах вирішувати проблему "сплячих ліцензій".
 
А доступ до землі треба спростити.
 
Для залучення іноземних інвесторів необхідно дати можливість оцінювати запаси за міжнародними стандартами. Також потрібно створити умови для роботи ліцензіатів на одній площі.
 
— Якщо ми говоримо про необхідність нового Кодексу, то як у світі працюють з ліцензіями, яка модель була б прийнятніша для нас і зрозуміла для іноземців?
 
- У різних країнах по-різному. Я думаю, що нам потрібно враховувати вітчизняні реалії, зокрема, наприклад, проблеми із землями, де багато паїв. Наразі запустився ринок землі, але там проблем ще багато. У проекті нового Кодексу передбачається механізм резервування землі, де є родовища.
 
Ми знаємо, що у США право власності на землю та надра під нею – це святе. Поки ти не домовишся з господарем, нічого не можеш робити. У нас це питання вирішується переговорами із громадою.
 
Буріння свердловини це не назавжди земля випадає з обороту. Огороджується ділянка, а довкола земля використовується під сільське господарство, компенсується вартість врожаю, щось ще. Все це індивідуально.
 
— А як поводяться громади?
 
— До того, як 5% суми ренти не потрапляло в об'єднану територіальну грамоду (ОТГ) — це була війна. Ви нам дорогу збудуйте, школу. Після того, як частина ренти почала надходити до місцевих бюджетів, ОТГ намагаються об'єднатися навколо тієї громади, яка має на території видобуток. Це багаті села.
 
І я за те, щоб все було чітко врегульовано державою та законодавством. Ось ви отримуєте ліцензію, починаєте роботу, а потім вам кажуть: а ви з місцевими домовляйтесь! І що далі? Знову «спляча ліцензія»? Раніше так часто було. Але зараз ситуація покращала.
 
Залишається проблема нових родовищ. Рента може бути лише за 5 років, але люди просять щось зараз будувати, якщо раптом не буде газу.
 
До речі, якщо у новому Кодексі є механізм резервування земельних ділянок, то законопроект №4187 має норму створення фонду компенсації. Наприклад, якщо на вашій землі йде видобуток, то із цього фонду мають проводити виплати за використання цієї землі. Це різні механізми.
 
— А що правильніше?
 
— Я вважаю, що потрібно довести до логічного завершення проект нового Кодексу про надра та припинити займатися вічним вигадуванням різних "підпор". Кодекс – це Конституція для галузі.
 
— У нас було кілька держпрограм щодо збільшення видобутку газу, але зараз триває падіння газовидобутку. У чому коріння наших проблем?
 
— Як би не називалися програми та презентації — все працює в усьому світі однаково. Є час природного виснаження родовищ. Якщо ми хочемо утримувати видобуток на одному рівні, треба бурити стільки тисяч метрів на рік. Відповідно, під це потрібно підготувати сейсміку, геологічну розвідку, точку буріння та весь процес. Якщо ми хочемо приросту, потрібно бурити вдвічі більше. Якщо ми буритимемо нижче мінімальних показників утримання — видобуток падатиме. Так, є різні варіанти інтенсифікації, але вони ефективні максимально на 5 років.Без буріння ми зможемо збільшити видобуток. Потрібно бурити. Приватний видобуток бурить? Бурить! І зростає видобуток від 8% до 15% на рік.
 
- У чому секрет?
 
— Нема секрету. Все на поверхні: стабільно йде розвідка, освоєння, повсякденне виконання програми робіт. Там, де це виконується, там є стабільний приріст. А в нас немає державної геологічної розвідки! За бюджетні гроші проводилася сейсміка десь 10 років тому.
 
- Куди ж гроші йдуть?
 
— А вони до геології не йдуть. Ще 2003 р. у Законі про держбюджет було скасовано норму про захищеність надходжень до бюджету на геологічне відтворення мінерально-сировинної бази. З того часу проблеми й почалися. Нема грошей на державну геологію! Отже, це приватні компанії робитимуть.
 
— То може бути й не потрібний Україні держвидобування газу, хай приватний сектор росте собі?
 
- У нас зараз криза. Якби весь видобуток був приватним, то таку соціальну ціну на газ було б складно встановити. Тобто державі треба визначитись. Якщо воно збирається вести політику щодо енергобезпеки через контроль над найбільшою газовидобувною компанією України, то ця компанія має розвиватися та давати державі страховий механізм для стабілізації цін.
 
Але що зробили? Вирішили проспонсувати всіх. Так, за таких цін на газ десь 70-80% людей в Україні потрапить під субсидії. Але в нас якийсь не був дохід домогосподарства, воно платитиме соціальну ціну. На мою думку, держава має дбати про малозабезпечених, а не про всіх. Якщо людина має достатньо грошей, щоб платити ринкову вартість, — вона не повинна отримувати дотацію від держави.
 
— З нинішніми цінами та політикою скільки втрачає «Укргазвидобування»?
 
— 20-30%, що залишилися, можуть дати додатковий дохід від 30 до 40 млрд грн. Це ми просимо зараз МВФ, але не хочемо робити адресні дотації. «Укргазвидобування» не отримає необхідної кількості грошей, оскільки вона реалізує газ за нинішніми цінами. Але ж ми хочемо, щоб вона бурила, ремонтувалася. А як? Ось немає грошей для інвестицій. Це все тепер треба дотувати із бюджету.
 
— Але ж у неї немає механізму ПСО, як у «Енергоатому», який би законодавчо закріпив можливість отримання компенсації від держави?
 
- Ні. Для Укргазвидобування немає механізму компенсації, це просто соціальна ціна без гарантованого джерела покриття від держави. Джерело для накопичення резервів для інвестування у видобуток є, але воно не використовується.