Єдиний кодифікований документ повинні створювати практики надрокористування, - Асоціація "Надрокористувачі України"

 

Ситуація в сфері надрокористування, зокрема видобутку вуглеводнів, складається таким чином, що надзвичайно великий потенціал, закладений в українських надрах, реалізується поки ще вкрай неефективно. Про це в рамках «круглого столу» заявив Голова Асоціації «Надрокористувачі України» Михайло Діброва. 
 
 
Україна щорічно змушена імпортувати близько 50 млрд. Куб. м газу, маючи власні прогнозовані запаси газу в Україні близько 5 трлн. кубометрів, але добуваючи лише близько 20 млрд. куб. м відповідно. Вітчизняні надрокористувачі припиняють експлуатацію родовищ, обравши не більше 75% запасів, в той час як у світі цей показник перевищує 90%. На жаль, в Асоціації змушені констатувати той факт, що Україна не має власної стратегії розвитку сфери надрокористування. На розробку першої національної Загальнодержавної програми розвитку мінерально-сировинної бази було витрачено майже 8 років. Тільки в 2006 році Законом України вона була затверджена і введена в дію з 1 січня 2007 року. Через одинадцять місяців термін її дії закінчується. 
 
«Видобуток вуглеводнів - це цікавий і перспективний бізнес в усьому світі. Щорічний обсяг інвестицій в Україну в цю галузь міг би досягати сотень мільйонів доларів. Втім, нестабільне українське законодавство нівелює інвестиційний імідж України. Зокрема, варто сказати, що в Україні щорічно змінюється Порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами, - каже пан Діброва. Наприклад, Порядок надання спеціальних дозволів на 2009 рік досі не затверджений. Порівнюючи проект Порядку на 2009 рік з попередніми Порядками можна побачити, що істотних змін у цьому році не відбудеться ». На жаль, умови роботи в сфері надрокористування не передбачають значних фінансових пільг для видобувних компаній. Так, наприклад, трохи зросте рівень платежів за користування надрами, а також рентних платежів за видобуток вуглеводнів. 
 
Крім того, практично всі спецдозволу пропонується продавати на аукціоні. Проте тут варто відзначити, що сам механізм проведення аукціонів з видачі спеціальних дозволів на користування надрами призводить до вимивання значної частини фінансових коштів з бюджетів видобувних компаній, так як основні засоби необхідно вкласти безпосередньо в покупку ліцензії. Більш раціонально і ефективно було б враховувати інвестиційну програму компанії, коли основна частина грошових коштів буде вкладена в розвідку і розробку родовищ. 
 
Своєрідним «гальмом» розвитку сфери надрокористування можна назвати «ринок ліцензій». Станом на квітень 2008 року компаніям НАК «Нафтогаз України» видано 319 ліцензій на користування надрами, розробку та геологічне вивчення родовищ і площ, перспективних для видобутку вуглеводнів. Структурам НАК «Надра України» видано 39 дозволів. Комерційні структури володіють 127 дозволами. Із загальної кількості виданих дозволів (а це близько п'ятисот), згідно з даними геологічних служб, чинним є лише близько 60%. 
 
Перш за все, відзначають в Асоціації «Надрокористувачі України», потрібно викорінювати практику «непрацюючих» ліцензій. Деякі оператори отримували ліцензії для перепродажу і не планували вкладати кошти. Є такі компанії, які свого часу отримали ліцензії, а після цього не змогли або не захотіли займатися освоєнням родовища, і тримають дозвільні документи для подальшої можливого перепродажу. 
 
Характеризуючи основні проблеми сфери надрокористування, Михайло Діброва відзначає розпилену, застарілу і неадекватну вимогам часу законодавча база у сфері користування природними ресурсами. У державі немає жодної іншої сфери правового регулювання, яка була б настільки ж таки не кодифікованої, ніж надрокористування, і настільки розтягнутої за часом прийняття рішень, що акти не тільки не кореспондуються між собою в деталях, але і не можуть бути узгоджені хоча б структурно або за обсягом охоплених питань. Кодекс України про надра був прийнятий ще в 1994 році, Водний кодекс - 1995 році, Земельний кодекс - у 2002 р, Лісовий кодекс - в 2006 році. Крім них, діяльність у сфері надрокористування регулюється також законами України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, та контроль за операціями з ними» (1997 р), «Про концесії» (1999 р) , «про угоди про розподіл продукції» (1999 р), «про державну геологічну службу України» (1999 р), «про нафту і газ» (2001 р), а також Гірським законом України (в 1999 м). Крім цього, діяльність надрокористування регулюється більш ніж 150 підзаконними нормативними актами Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств. За роки незалежності так і не було зроблено спроби звести їх в єдиний, чіткий і всеосяжний документ. Більш того, наявність у Верховній Раді України законопроектів «Про вугіллі» і «Про газ (метан) вугільних родовищ» свідчить про те, що держава і надалі рухається по шляху прийняття окремих законів по кожному виду корисних копалин. 
 
За оцінками фахівців, щорічні втрати вимірюються мільярдами гривень. Тільки починаючи з 1999 року до дозволів додаються спеціальні ліцензійні умови - тобто вимоги до надрокористувачу, до яких він зобов'язаний дотримуватися. Ті ж, хто отримував дозвіл раніше (1995-98 гг.) І сьогодні, і ще років десять працюватимуть без усіляких обмежень на свій розсуд. Користувачеві надається право протягом двох років (для нафтогазоносних надр - півроку) не вести жодних робіт на відведеному для нього ділянці надр. Протягом згаданих двох років вони або шукають заможного партнера, з яким "продають" свій дозвіл за значно вищу ціну, ніж вони сплатили державі, або виконують функцію блокування робіт з тим чи іншим видом корисних копалин, щоб вони не дісталися потенційним конкурентам. 
 
Умови надання дозволів на користування надрами в Україні змінюються щороку, причому в корені і абсолютно прогнозовано, а податкове законодавство - кілька разів на рік. Фіскальна спрямованість державної економічної політики змушує інвесторів звертатися з вітчизняними надрами по колоніальному принципом: «мінімум вкласти - максимум отримати». В умовах відсутності державних коштів ситуацію в галузі надрокористування могло б виправити залучення потужних вітчизняних та іноземних інвесторів, однак запропоновані у вітчизняному законодавстві інструменти концесії, угод про розподіл продукції та договорів про спільну діяльність є дуже непривабливими в порівнянні з тими, які діють в сусідніх країнах. 
 
В даний час платежі за користування надрами спрямовуються до державного бюджету, бюджетів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, в такому співвідношенні: 
1) за видобування корисних копалин загальнодержавного значення: у державний бюджет - 100 відсотків; 
2) за видобування корисних копалин місцевого значення та за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин: у бюджети Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя - 100 відсотків; 
3) за пошук і розвідку родовищ корисних копалин: у державний бюджет - 80 відсотків, до бюджетів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя - 20 відсотків; 
4) за користування надрами континентального шельфу і в межах виключної (морської) економічної зони: у державний бюджет - 100 відсотків. 
 
До 2001 року 60% платежів за видобуток корисних копалин загальнодержавного значення зараховувався до бюджетів АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя. У 2001-2005 рр. дію цієї норми було п'ять разів зупинено законами про державний бюджет на відповідний рік, після чого остаточно здійснено перехід на зарахування 100% платежів за видобуток корисних копалин загальнодержавного значення до Державного бюджету України. 
 
З фіскальної точки зору, можливо, це і виправданий крок. Проте він зовсім не враховує ту обставину, що всю соціальну і економічне навантаження, пов'язану з надрокористуванням, несе саме регіон, в якому видобуваються корисні копалини, і вирішувати більшість проблем, наприклад, вугільної або гірничорудної галузі, доведеться керівництву Донецької і Луганської та Дніпропетровської та Запорізької областей відповідно, а не центральним органам влади. 
 
«На сьогоднішній день експерти газодобувної галузі єдині в тому, що для України важливим напрямом реалізації енергетичної стратегії на найближчі роки є збільшення обсягів власного видобутку природного газу. Це ж стосується і видобутку інших корисних копалин. Однак, без створення Єдиного кодификационного документа не можливо буде створити прозорі, стабільні правила роботи для інвесторів в Україні, - заявив Михайло Діброва. Тільки спільними зусиллями державних органів управління, видобувних компаній, наукових інститутів нам вдасться створити те правове поле, яке захищатиме з одного боку державні інтереси України, з іншого боку - гарантувати дотримання законним прав та інтересів приватних інвесторів.
 
Квітень 2009