Голова Держгеонадр відверто поспілкувався з учасниками ENERGY CLUB стосовно прозорості надрокористування

Вітаю всіх. Ми сьогодні проводимо захід, на який люб’язно погодився прийти голова Держгеонадр Олег Васильович Кирилюк. Дуже вдячні йому за це. Сьогодні б хотіли, щоб Олег Васильович розповів нам про свою діяльність, тим більше що вже майже 2 роки як він очолює підприємство. Почнемо з підведення підсумків. Що вийшло зробити?
 
– Доброго дня всім присутнім. Багато з вас неодноразово зустрічались зі мною і знайомі з діяльністю Держгеонадр. За цих 2 роки, на яких я знаходжусь на посаді спочатку заступника, а тепер голови, задача стояла одна – зробити максимально відкритою і доступною службу для всіх надрокористувачів і максимально спростити доступ до отримання дозволу на надра. Чи вдалося це чи ні? Зрозуміло, що судити в першу чергу надрокористувачам, які безпосередньо займаються і весь час спілкуються із Державною службою геології та надр України. Але, так чи інакше, багато чого вдалось зробити за цих 2 роки.
 
Хочу сказати, що Держгеонадра не є органом законодавчої ініціативи і здійснює свою ініціативу лише через Міністерство природи. До 29 серпня це було Міністерство природи, а тепер уже всі ми знаєм, що Міністерство природи об’єднується із Міненергетики і це вже буде нове міністерство, в підпорядкуванні якого буде знаходитись Державна служба геології та надр.
 
За останніх 2 роки ми здійснили багато пропозицій по зміні до законодавства. Були внесені зміни і в Кодекс про надра, і в Закон «Про нафту і газ». Фактично близько 10 разів вносились зміни до порядку надання спецдозволу (це Постанова №615). Фактично повністю переглянули доступ до геологічної інформації – розділили її на первинну і вторинну. Було прийняте рішення про безкоштовний доступ до вторинної геологічної інформації і використання вторинної геологічної інформації, і про оплату первинної геологічної інформації. Була внесена зміна до класифікації мінерально-сировинної бази. І на сьогоднішні можна робити класифікацію в РКООН-2009 і всіх інших методиках, які існують в світі. Були здійснені кроки, щоб демонополізувати Державну комісію по запасах, і багато що в цьому напрямку зроблено, але процес знаходиться в стадії завершення. Була підготовлена нова методика розрахунку аукціонної ціни і нова методика розрахунку вартості геологічної інформації.
 
Найбільшим успіхом, я вважаю, який ми досягли, це те, що був впроваджений пілотний проект по електронним аукціонам. Чому? По-перше, це досить прозорий механізм, який хоча й не в повній мірі, але максимально спрощує доступ компаніям і бажаючим взяти участь в аукціоні і отримати спецдозвіл. При цьому одна з найголовніших задач, яка стояла перед нами, – уникнути контактів чиновників із потенційними учасниками аукціону. Я вважаю, що нам це вдалось.
 
– Які плани на найближчий час?
 
– Всі ми знаєм, що є єдиний документ, який чітко регулює питання надрокористування -це Кодекс про надра. За 2 роки ми тричі готували проект Кодексу і подавали Міністерству охорони природи на погодження, але знаходились підстави «завертати» його з тих чи інших причин. Останній раз, коли ми подавали Кодекс про надра, це був березень поточного року. Наш Кодекс вже мав близько 150 статей, в які входили ті постанови, які дуже часто міняють середовище. Фактично раз на 2-3 місяці може змінюватись порядок отримання, а цей процес не задовольняє ні надрокористувачів, ні інвесторів, в тому числі й Держгеонадра. Ми намагались максимально чітко прописати всі позиції поводження як з геологічною інформацію, так і з геологічним вивченням, отриманням спецдозволів.
 
На сьогоднішні законодавство є трошки розірваним. Ми хочемо внести зміни в Кодекс про надра, а вносим не напряму, а змінами в Закон «Про нафту і газ» чи інші законодавчі документи, тому що напряму змін до Кодексу про надра декілька років вже не вносилось. Ми намагались уніфікувати законодавство, всі статті мали відповідати Кодексу про надра і фактично унеможливлювали його змінювання підзаконними актами. Важко сказати, чому Міністерство природи не вступило в діалог з нами по його впровадженню, а відкинуло. Скоріш за все з тієї причини, що Міністерством природи була підписана угода за донорські кошти із європейськими установами про підготовку технічного завдання для виготовлення нового Кодексу про надра. Це ТЗ готується, наскільки я знаю, але європейські установи, які його готують не зверталися в Держгеонадра, щоб отримати інформацію по підготовці ТЗ для Кодексу про надра.
 
– Ви згадали аукціони. Як Ви вважаєте, що має зробити держава, щоб збільшити кількість учасників торгів?
 
– До аукціонів можна ставитись по-різному. Розумієте, на сьогодні є два механізми отримання спецдозволу: перший – шляхом проведення аукціону по системі Прозорро, і другий – це УРП. По діючому Закону провели вже 9 ділянок по розподілу продукції.
 
Так склалося, на мою думку, не зовсім позитивно, що ми автоматично почали впроваджувати ці дві процедури – почали проводити аукціони, які до цього часу на Прозорро не проводились, і ми почали активно виставляти ділянки на УРП.
 
Знаєте, як кажуть учасники одного й іншого? Щоб отримати право на виконання робіт шляхом проведення аукціону, потрібно оплатити участь і виграти у відкритому конкурсі право на те, щоб придбати спецдозвіл. А що таке УРП? Це просто потрібно правильно скласти інвестиційну програму на перші п’ять років і подати конкурсну документацію, де вказати досвід, методи виконання робіт, умови, на які погоджується компанія, без оплати. Враховуючи, що 300 тисяч платить кожен учасник, більше він не оплачує за перемогу в конкурсі. А аукціон, він передбачає, що учасник номер один може пропонувати 20 млн, учасник номер два (як у нас було) може запропонувати 30, учасник номер три – 80 чи 90 млн.
 
Аукціон передбачає оплату права на вкладання мільйонів для здійснення геологічного вивчення з подальшим видобутком, а УРП не передбачає оплату права виграшу – всього 300 тисяч. Хоча право на життя має як одна процедура, так і інша.
 
– На Вашу думку, яка модель все ж таки є більш оптимальною?
 
– На мій погляд оптимальною для держави є модель максимального залучення коштів при продажу ділянки з подальшим видобутком. Вважаю, що на сьогодні, якщо підприємство укладає в ділянку до 500 кв. км. 50 чи 100 млн грн, то інвестор зацікавлений досить швидко відпрацювати ці кошти.
 
Що ми маєм по УРП? Маємо інвестиційну програму, яка передбачає 5 років, і за 5 років підприємство каже, що воно вкладе туди умовно 1 млрд грн. Що сюди входить? Це викуп первинної і вторинної геологічної інформації, інтерпретація, захист протоколу ДКЗ і, можливо, буріння свердловин. І це все за кошти підприємства, держава ще нічого не отримує. Держава почне отримувати через кілька років той відсоток, який пропонує підприємство.
 
А аукціон передбачає трохи іншу процедуру – невеличку ділянку до 500 кв. км., яка одразу може покритись 2D чи 3D сейсмікою. Здійснивши інтерпретацію і захистивши запаси, можна одразу приступити до видобутку.
 
До прикладу, ділянка «Дельфін» 9,5 тис. км, а ті, хто пропонували, вони пропонували вивчення 1 тис. кв. км із вкладанням коштів в сумі близько кількох мільярдів і видобуток на тисячі кілометрів квадратних за 5 років. Вибачте, а 8,5 тис. кв. км заморожені? І хто почне там працювати, коли досить складно. А якби виставили 10 ділянок на аукціон по шельфу, то, зрозуміло, що був би короткий термін – 18 місяців, чи 3 роки, чи 5, і вони покрили б всю територію, всі 10 тис. км і воно запрацювало б швидше. Але на сьогодні у нас в державі існують обидві умови отримання ліцензій, хоча позитивних практик по УРП в Україні не має.
 
– Чи є зацікавленість до аукціонів з боку іноземних партнерів і яка?
 
– Сама процедура проведення аукціону передбачає участь інвесторів, які зареєстровані в Україні. Я до речі бачу і зараз є пропозиції, коли буде вводитись ринок землі, він теж передбачає інвесторів, які зареєстровані в Україні, тому, коли ми пропонували проект постанови, було багато думок, як зробити, щоб іноземці могли взяти участь у проведенні аукціонів. І ми вважали, що це один з недоліків для участі інвесторів, але ми бачимо на сьогодні, що серйозні інвестори, які мають бажання взяти участь в аукціонах, вони реєструються в нас і беруть участь в аукціонах.
 
– Чи робились спроби, так би мовити, «поженити» спецдозволи на видобуток корисних копалин і земельні відносини? Бо виходить, що компанія отримує спецдозвіл, а земельні ділянки на ці копалини знаходяться у власності фізичних осіб. І коли до них доходить інформація, що там будуть видобуватись корисні копалини, то люди хочуть поміняти свою землю. Звісно, що іноземні інвестори навряд чи будуть іти, бо ти отримуєш надра, а на поверхні там інші пайовики. При тому у нас є Закон «Про вилучення земель для суспільних потреб». Якщо паралельно з тим, щоб виставляти на аукціон, вилучалися б ділянки і воно йшло в комплексі, то вартість цих об’єктів була би більшою.
 
– Держгеонадра дуже турбує тема, яку ви підняли. Мало того, ділянки, під якими знаходяться надра (корисні копалини), в дев’яності – двохтисячні роки всі отримали власників по 2 га. І, зрозуміло, що ці власники, вичекавши 10-20 років, на сьогодні досить активно впливають на інвестиційний клімат. До прикладу, ми виставляємо ділянку на аукціон, потім переможець, покупець надр починає вести домовленості з власниками. В багатьох випадках спільна мова знаходиться, але в багатьох випадках вона і не знаходиться. Особливо, коли це кольорові метали, чи бурштин, тобто ті копалини, які потрібно розробляти відкритим способом, де потрібні великі території – 10, 15, 20, 30, 100 гектарів… Там виникають досить великі проблеми. Мало того вони виникають не тільки тоді, коли мова йде про відкритий спосіб видобутку, проблеми навіть виникають тоді, коли потрібно робити 2D чи 3D сейсміку, коли потрібно розкинути напрямки, дроти і здійснювати геофізику. І тоді люди категорично проти виконання цих робіт.
 
Ми намагались ув’язати це в Кодексі про надра. Але тема досить серйозна, яка повинна ув’язуватися і з Кодексом про землю, і з Податковим кодексом, і з багатьма іншими підзаконними актами.
 
Представники Держгеонадр зустрічались з колегами з різних країн світу, в тому числі Європи. Є різні методи й підходи до вирішення цих проблем. Але проблема України полягає в тому, що це густонаселена територія і переважна більшість землі, вона є розораною і знаходиться у власності. Є важелі, але це досить складна проблема, яка потребує зваженого підходу. Я думаю, що ці питання потрібно чітко прописувати в Кодексі про надра.
 
– Говорячи про аукціони, чи були виявлені якісь організаційні чи технічні недоліки за результатами пілотного проекту. Якщо так, то чи буде держслужба ініціювати звернення до Міністерства для внесення відповідних змін? І чи правильно я розумію ініціативу Президента відносно того, що продаж ділянок з видобутку бурштину буде реалізовуватись через Прозорро, а продаж самого бурштину реалізовуватиметься через спецаукціони?
 
– Відносно першого запитання, Держслужбою геології та надр відпрацьовувались із надрокористувачами питання, які потрібно було змінити в пілотному проекті. Потрібно було чітко прописати відмови, по яких відмовляється в отриманні спецдозволу, це було здійснено, і були пропозиції відносно того, щоб в аукціоні могли брати участь іноземні компанії.
 
4 серпня ми подали проект із змінами до Міністерства природи. Юридичний департамент Мінприроди відпрацював деякі зауваження, повернув нам і ми не встигли направити в Міністерство Постанову зі змінами, але ми активно працюємо із новим Міністерством, щоб запустити через Кабмін уже з баченням і BRDO, і асоціації ті зміни, але вони будуть не суттєві.
 
Ми б хотіли поставити в пілотний проект голландську систему, яка працює на пониження: якщо не має учасників для такої ціни, то падає до низу вартість і потім знизу знов починає підніматись. Але для цього потрібен досить великий процес узгоджень, тому ми звернулися для початку, щоб продовжити із маленькими змінами пілотний проект знов на рік, а в процесі внести зміни і вже прийняти не на тимчасовій, а на постійній основі Постанову, яка чітко регламентує проведення електронних аукціонів. Це те, що стосується Прозорро.
 
Стосовно напрацювань по бурштину… Так, на мою думку, мають запрацювати ліцензії, які отримали компанії для видобутку. Там не має причин, пов’язаних із Державною службою геології, чому вони не працюють. Там є інші причини, пов’язані з лісовим господарством, із біржами, на яких визначається вартість, тобто дещо інші організаційні моменти. Державною службою геології та надр були надані спецдозволи, були прийняті протоколи із затвердженими запасами, були внесені зміни до проекту робіт і затверджені проекти, тобто 19 компаній може приступити до виробітку.
 
Ще однією Постановою Кабміну регламентується відновлення порушених земель – проект рекультивації. Це Постанова Кабміну, прийнята 2 роки тому за пропозиції Мінекономіки. Вона передбачає отримання спецдозволу двома установами – ДП «Бурштин України» і ДП «Український бурштин». «Український бурштин» підпорядковується Мінекономіки, а «Бурштин України» – Держгеонадрам. ДП «Бурштин України» отримало погодження і обласної ради і Мінприроди для надання спецдозволу для проведення рекультивації в одному з районів (Володимирському районі).
 
– На вторинному ринку продається багато підприємств, які декларують, що у них є законсервовані газові, нафтові свердловини, і там начебто можна видобувати корисні копалини. Це законно? Чи передбачена така процедура?
 
– На сьогодні десятки тисяч свердловин є законсервовані. Це свердловини із водою – артезіанські і з лікувальними водами. Як правило, вони були пробурені за радянських часів, їх власниками були державні компанії («Надра України» (на той час була інша назва), або «Укргазвидобування», або «Нафтогаз України», або «Укрнафта») або їх експедиції.
 
Лише в «Надрах України» є близько тисячі законсервованих свердловин. В «Укргазвидобуванні» теж є велика кількість свердловин, що стоять на балансі, або на позабалансі. Якщо хтось продає свердловини, як мінімум ця свердловина повинна стояти у них на балансі, що вона бурилася, а на той час все бурилось за державний кошт, а не за власний. Ці свердловини (паспорти свердловин) є або у підприємств, або в державній службі, тому продаж самої по собі свердловини не дає підстав для здійснення видобутку.
 
– В світі досить гостро стоїть питання прісної води. Ми знаємо, що в Єгипті, в Арабських Еміратах, які були досить великими виробниками сільськогосподарської продукції, що поливалась за рахунок підземних джерел, наразі цей процес згорнуто через нестачу таких вод. Яка ситуація з прісною водою в Україні?
 
– У нас на заході України є велика кількість покладів лікувальних вод, які не до кінця використовуються. Ситуація тут досить чітка, прогнозована. В переважній більшості ці лікувальні води використовуються не лише для лікування, а й для продажу.
 
Другий сегмент – артезіанські свердловини, які наповнюють системи водопостачання для населених пунктів і фактично кожне комунальне підприємство з водопостачання будь-якого міста чи населеного пункту, воно в переважній більшості користується підземними свердловинами, хоча водозабір в Україні, якщо не помиляюсь, на 24%здійснюється з підземних з джерел, а решта – з поверхневих. Це один з найнижчих відсотків в Європі.
 
У нас величезні поклади підземних вод, які мало використовуються для питного споживання. Чому в нас такий низький відсоток? Пояснення лише одне і досить просте – у нас відсутні системи обліку споживання підземних вод. Величезна кількість господарств мають власні непаспортизовані криниці, величезна кількість свердловин (30, 40,50 метрів) для одного господарства, які фактично не обліковуються. В Європі це на сьогодні є кримінальною відповідальністю. Навіть на звичайну криницю глибиною 5-8 метрів потрібно отримати дозвіл. У нас же криниці не обліковуються. Потрібно доопрацювати законодавчу базу і виходити на досить серйозний облік.
 
Європа звернула увагу на системи водопостачання і намагається вкладати кошти, щоб бачити загальну картину поверхневих вод в тому числі й у нас, щоб мати розуміння, як використовується і які аналізи має вода в річках в тій же Україні.
 
– Яким чином здійснюється контроль за кількістю води та свердловин?
 
– Спецдозвіл на споживання води надається із чітким вказанням свердловин і з дебетом свердловин. Держгеонадра ставить в планові заходи перевірку підприємств і здійснює перевірку і споживання по тих свердловинах, які знаходяться в спецозволі. Разом з тим ми перевіряємо проект на розробку надр. В проекті передбачається, скільки води потребує підприємство і скільки свердловин використовує. Якщо з’ясовується, що підприємство використовує додаткові свердловини, які не є в спецдозволі, це вважається порушенням дії спецдозволу і є підставою для його зупинки. Ми інформуємо про такі випадки правоохоронні органи.
 
– Хто і яким чином встановлює незаконний видобуток корисних копалин? Хто зупиняє? Яке існує покарання?
 
– Згідно Кодексу про надра незаконним видобутком на території України займаються органи місцевого самоврядування і правоохоронні органи. Контролює природне середовище екологічна інспекція. Держгеонадра здійснює контроль видобутку на діючих спецдозволах, які отримані. Щороку ми перевіряємо на правильність видобутку 800-900 спецдозволів. В переважній більшості ми перевіряємо те, що записано в програмі робіт, і те, що відповідає нормам чинного законодавства.
 
– Багатьох цікавить питання «сплячих ліцензій». Скільки їх було видано? Кому? На що?
 
– Якщо дивитись по переліку ліцензій по вуглеводнях, то їх в базі налічується 597 станом на сьогодні. Якщо ми відкинемо ліцензії, які видавались в 2017-2018 роках, то в нас лишається близько 200 спецдозволів, виданих з 2000 по 2016 роки включно. Тут ми маєм 53 спецдозволи в зоні АТО, ми не можемо їх перевірити по закону і вони не звітують, показуючи 0 видобутку. 19 «Черноморнафтогаз» – 0 видобутку. У 80 є захищені запаси, по яких вони можуть здійснювати буріння, але в них ще не має видобутку. І в нас лишається умовно 60 спецдозволів, які ми можемо вважати «без видобутку». Є підстави вважати, що програми робіт не виконуються.
 
Пропонуються різні варіанти – узаконити склад орендних платежів по цих спецдозволах, де запаси затверджені, це може бути 1-5% для того, щоб стимулювати здійснення видобутку. Для того, щоб накласти платежі для тих, у кого ресурси відсутні (запаси захищені), а це близько 60 компаній, тут вже складніше. Перепродаж спецдозволу не є видом бізнесу – надра належать народу, а не державі, тож перепродавати спецдозвіл забороняється. Потрібно приймати урядове рішення про подальшу долю таких спецдозволів.
 
Держгеонадра здійснюють геологічний контроль, ми вживаємо заходів, але для того, щоб анулювати спецдозвіл, потрібно пройти досить складну процедуру – перевірити, дати припис на усунення, після невиконання припису зупинити… А як тільки зупиняємо, автоматично йдуть подачі в суд на забезпечення позову і скасування наказу. Потім прийняти рішення про анулювання, звернутись до компаній, чи не бажає вона сама відмовитись від ліцензії, і лише потім подавати в суд. Це досить складна процедура. Але ми ідем по цій процедурі. У нас на сьогодні близько 50 компаній стоїть на усуненнях недоліків, 17 спецдозволів зупинено і 17 анульовано. Рішення про анулювання може прийняти тільки суд.
 
– Як Ви оцінюєте діалог з учасниками ринку? Він ефективний на даний момент?
 
– Для служби ефективний. Будь-який недолік, на який вказують учасники ринку, він позитивно відображається на діяльності службі. Ми стараємся швидше приймати рішення, усувати будь-які недоречності чи вносити зміни в законодавчі документи. Активно працюємо з Мінприродою над впровадженням кабінету надрокористувача, коли документи будуються в електронній формі із відслідковуванням. Робота будь-якого ЦОУ не може бути побудована проти суспільства. Ми чітко розуміємо, що лише відкритістю можна завоювати інвестора і авторитет. Інших дій бути не може.
 
– Яку пораду Ви б могли дати учасникам ринку?
 
– Висловлюватись з пропозиціями для покращення роботи. Хоча, ще раз наголошу, Держгеонадрам досить складно готувати документи, враховуючи те, що вони повинні пройти погодження у великої кількості центральних органів виконавчої влади, в першу чергу профільного міністерства. Можливо це зміниться, спроститься, але пропозиції мають бути в першу чергу від учасників ринку.
 
https://bit.ly/2oASx08
 
Оф. сайт Держгеонадра