Роман Сторожев: «20 РОКІВ АГТУ відсоює принципи вільної конкуренції на ринку газу дстоює
Тенденції ринку газу та створення АГТУ в 2003 р.
Алла Єрьоменко: Пане Романе, АГТУ утворювалась у буремні часи, коли трейдери були залежні від політиків та владних структур. Можете розповісти про цей складний період докладніше?
Роман Сторожев: Ідея створення асоціації виникла на початку 2000-х років. До цього практично весь ринок був пов'язаний з російським ресурсом, який надходив через компанію «Ітера» і далі розподілявся між трейдерами, які в більшості випадків мали політично-ангажований характер.
С початку 2000-х років ситуація змінилася - «Ітера» пішла з українського промислового сегменту. В цьому сегменті почав домінувати НАК «Нафтогаз України», який мав контракти з «Газпромом» не лише на транзит газу в ЄС.
Саме тоді почали з'являтися незалежні невеликі компанії, які починали працювати на ринку як трейдингові з цим ресурсом.
А. Є.: Потреба створення Асоціації виникла з настанням нового етапу в розвитку ринку газу?
Р. С.: З’явилося розуміння того, що конкурентний ринок виглядає по-іншому – мають бути різні ресурси в балансі, повинна бути конкуренція ресурсів і трейдерів.
Головна ідея полягала в тому, щоб об'єднати трейдерів, заявити про себе і таким чином подати інформацію в інформаційний простір і суспільству, що це не якісь олігархічні чи російські структури, які наживаються на бюджеті і споживачах. Трейдерство – це світова практика бізнесу, трейдери в своєму сегменті починають будувати щось нове, незалежне і за новими ринковими правилами.
Коли ми створили Асоціацію, це викликало з боку «Нафтогазу» посмішки і трохи зверхнє ставлення. Вони вважали, що це взагалі несерйозно. «Які там трейдери? Є «Газпром», є «Нафтогаз» - це все». Решта взагалі не розуміла, чим трейдери займаються, навіщо вони розказують про якусь там інтеграцію з європейським ринком, газові хаби, використання газотранспортної системи в ринках Європи і так далі.
А. Є.: Компанія «Ітера» пішла з ринку, але з’явився по суті монополіст «Нафтогаз», який ще не бачив трейдерів в моделі взаємовідносин і розвитку ринку?
Р. С.: Багато великих компаній на той час перестали працювати на українському ринку, тому що не було ресурсу, який можна було б у великих обсягах десь придбати. Був безальтернативний варіант: купували ресурс у «Нафтогазу України» за його правилами. Зазвичай трейдер не дуже добре розумів, де він взагалі купуватиме газ на наступний місяць. Все відбувалось досить хаотично, інколи з’являлись ресурси з залишків «Ітери».
Були такі ще варіанти, коли «Нафтогаз» віддавав газ за якийсь борг, або за якісь поставки структурам, які були постачальниками «Нафтогазу», або газ туркменського походження. Тобто діяли бартерні схеми. Але це не було цивілізовано і надійно. Так ринок працював досить довго.
Розуміння прийшло значно пізніше. «Нафтогаз» почав займатись трейдингом лише тоді, коли «Ітера» здала позиції на незалежному промисловому ринку. Ось в цей час починають з’являтися невеликі трейдингові компанії, як правило, з регіональною прив'язкою. В різних містах України з'явилися трейдери, які почали працювали в місцевих промислових та компобутових сегментах.
Петро Білян: У цей період почав активно розвиватись і приватний видобуток? Але ще ж була нерозв’язана велика проблема розрахунків...
Р. С.: На початку 2000-х ситуація з розрахунками була патова. Щоб якось їх закрити, були введені так звані вексельні розрахунки. Коли поступово ситуація почала вирівнюватися, а платежі за газ збільшились – почала зростати приватизована промисловість.
Приблизно в це же час з'являються перші приватні видобувні компанії в Україні: «Дельта», «Слобожанщина», «Газ МДС» та ін., перші договори спільної діяльності. Спочатку це були невеликі обсяги продажу, приблизно 100 млн куб м/рік. Чимдалі обсяги зростали.
Також були «Укрнафта» і «Укргазвидобування», але всі їхні ресурси, як правило, забирав «Нафтогаз». «Укрнафта» якийсь час продавала на ринку, але недовго.
В цей час активних трейдерів було не менше 50 компаній у різних регіонах України, і ми зрозуміли, щоб цей бізнес мав перспективи розвитку, потрібно об'єднуватися навколо тих питань, які б цьому сприяли. На ринку потрібно було запроваджувати нові інструменти, які б забезпечували цей бізнес контрактами, і таким чином почати шлях в напрямку сучасної економічної моделі.
П. Б.: Тобто ідея конкурентного ринку почала просуватися через Асоціацію?
Р. С.: Ми весь час відстоювали думку, що потрібно розвивати приватний видобуток, що повинна бути конкуренція, що треба розвивати імпортований ресурс, що треба дозволити експортні операції, щоб була ліквідність газотранспортної системи і так далі.
Також Асоціація на різних майданчиках просувала ідею, щоб приватні компанії могли купувати газ у «Газпрому», адже можливості імпортувати газ з Європи тоді фізично не було, тому що ГТС орієнтувалася зі Сходу на Захід і головним чином на транзит. Всі говорили, що треба будувати ринок так, щоб приватні компанії могли теж купувати у «Газпрому», чи його підрозділу, або у приватних видобувних компаній.
А. Є.: Український ринок газу всі ці роки розвивався з російським ресурсом. В який час настало розуміння, що потрібно щось змінювати, бо це не ринок в широкому розумінні?
Р. С.: Великий період часу російський газ був основним ресурсом забезпечення України. Поступово він перетворився на політичний важіль впливу. Коли росія почала активно розкручувати тему крадіжок Україною газу з транзитної труби, потім в ефірі на всіх телеканалах показувала перекриття вентилів – в цей момент в Україні виникла аварійна необхідність розвернути українську ГТС з Заходу на Схід. Це була дуже складна технічна операція, майже ніхто не вірив, що «Укртрансгазу» це вдасться зробити, і таким чином втримати систему. Але це було зроблено і з цим прийшло розуміння, що система дуже гнучка і потужна, за необхідності може працювати у зворотньому напрямку.
Починаючи з Помаранчевої революції росія нарощувала політичну складову в питаннях постачання природного газу. Поступово природний газ перетворювався з енергоносія на політичну зброю і такий політичний важіль впливу на Україну, що погрожуючи проблемами з постачанням газу, нам почали диктувати заборону вступу в міжнародні організації, свободи вибору.
Але під цим тиском народжувались нові ідеї, приходило розуміння того, що в принципі сидіти на цій газовій голці не тільки безперспективно, а й небезпечно для держави. Бо за знижку ціни за газ ми могли втратити речі, які взагалі не мають вартості. Я маю на увазі державність, свободу слова, свободу вибору і так далі.
Реформа ринку газу і розвиток трейдингу
А. Є.: Дев’ять років, як створено новий ринок газу в Україні. На Ваш погляд, реформа відбулась?
Р. С.: На початку вторгнення рф ринок газу був на низькому старті і готовий до злету. Всі інструменти працювали: Оператор ГТС працював, як і Оператор підземного зберігання газу; імпортовані ресурси заходили; експорт, коли були сприятливі умови, відбувався; видобуток зростав; видобувні ресурси конкурували з імпортом; «Нафтогаз» конкурував з трейдерами; облгази теж конкурували з трейдерами. Це була така потужна робота, яка відбувалась в умовах високої волатильності ринку. Наприклад, якщо у нас попит падав, а в Європі були несприятливі погодні умови, які спричиняли зростання попиту, то швидко включався експорт і Україна надавала Європі ресурси власного видобутку і навпаки.
В наших сховищах зберігали свій ресурс більше 100 іноземних компаній, були запроваджені механізми short-haul, back-haul, митний склад.
Це був вже інший вимір і зовсім інший світ, це був вже майже повноцінний ринок. Інтерконектори майже всі запрацювали. Молдова приєдналась, Румунія.
Єдине, чого не було, це потужної біржі, яка б працювала з структурованими продуктами і давала чіткі індикативи, але все до того йшло.
А. Є.: Що відбувалося з трейдерським напрямком в той час?
Р. С.: Трейдери щодня були на зв'язку з десятками європейських, британських, американських, швейцарських, будь-яких інших трейдерів. Це була така міжнародна співпраця, і ми потужно вже були інтегровані в європейський ринок природного газу. Особливо це відчувалось, коли відбувалося падіння ціни влітку і до нас заходила велика кількість іноземних трейдерів, які купували українські ресурси, закачували в сховища, щоб продати в піковий сезон. Теж саме було з імпортними ресурсами, які заходили в режимі митного складу, тому що були такі ситуації, коли європейські сховища були переповнені.
Тобто все те, що так просувала та відстоювала Асоціація ще 20 років тому, почало працювати. Я вважаю, що ми зараз вже були б на 90% інтегровані ринком з європейським. Якщо б не війна...
А. Є.: Можете пояснити, чому найслабшою ланкою реформ виявилась розбудова біржової торгівлі?
Р. С.: У світі це механізм, яким керуються видобувники і трейдери, постачальники і покупці. У нас цього немає. Чому? Бо немає ліквідності, яка б могла би бути на ринку.
Біржова торгівля і біржові операції, які здійснюються через біржові майданчики в Європі, складають приблизно 15% від загального обсягу. Просто на біржі повинно бути багато ресурсів, і для учасників ринку це повинно бути дієвим механізмом. Кожен учасник ринку має бути впевнений, що зможе в будь-який момент продати ресурс на біржі, або купити. Ось цього не вистачає, цих механізмів у нас немає, точніше технічно вони є, але немає фінансових інструментів, які, скажімо так, хеджують ці всі ризики, тому форвардів та інших деривативів немає. Можна сказати, що біржова торгівля була на перехідному етапі.
Якби не вторгнення росії, то зараз скоріш за все ми би мали дуже потужну торгівлю. Як це не дивно, біржова складова і зараз працює, тобто той факт, що вона взагалі працює - це дуже добре в таких умовах. Звісно, що це не та біржова торгівля, яку можна назвати повноцінною, але сам факт показовий.
П. Б.: Сьогодні ми бачимо лише «Нафтогаз» і видобувні компанії на біржі…
Р. С.: Так, на біржі є видобувники і «Нафтогаз» - це основна ліквідність, яка зараз існує. Тобто, є «Нафтогаз», який стоїть в позиції купівлі, є видобувники, які стоять в позиції продажу, і «Нафтогаз» купує по 12700-12800 грн/тис куб м. Десь ще взяти цей ресурс за конкурентними цінами, ніж у видобувників, зараз немає ніякої можливості. Трейдери продати «Нафтогазу» газ зараз не можуть з тої простої причини, що вони не можуть його купити дешевше, ніж видобувники продають «Нафтогазу» по такій, скажімо так, мінімально можливій для них ціні.
Деколи на біржу виходять приватні компанії з продажами, або пробують купити природний газ, але це дуже маленькі обсяги, вони не впливають на ліквідність. Я думаю, що 95% обсягів, які зараз торгуються на біржі, це придбання «Нафтогазом» газу у видобувних компаній для своїх виробничих потреб.
П. Б.: В контексті повної заборони експорту українського ресурсу і при його профіциті, можливо, варто дозволити експортувати деякі обсяги природного газу з України, але на конкурентних засадах?
Р. С.: Розумієте, ми закрилися з міркувань безпеки, це можна пояснити і зрозуміти, тому що найперше, про що треба піклуватися - це баланс природного газу, щоб не було дефіциту, щоб ми могли проходити опалювальні сезони. Тому заборонений експорт українського ресурсу - це в принципі зрозуміло. Але в той же час це не дає можливості працювати ринку, тому що в нас виникає профіцит газу приватного видобутку, який неможливо реалізувати на внутрішньому ринку, бо дуже скоротився попит, окрім як продати «Нафтогазу». Це звісно добре, що видобувники мають таку можливість в цих умовах, але це також значно звужує ринкові механізми на ринку.
Припустимо, Кабінет Міністрів приймає рішення, що можна експортувати мільярд кубометрів природного газу і оголошується аукціон на продаж потужності на експорт – хто запропонує найкращі умови, той і отримає експортний контракт. Щоб не було так, що дозволили експортувати тільки двом приватним видобувним компаніям, які належать відомим людям. Це буде вкрай неправильно і викликатиме дуже багато питань не тільки в Україні.
Тому в цьому випадку я на боці аукціонів - це найпрозоріший механізм, і він забезпечить додаткові надходження для того ж оператора ГТС, тому що якщо буде різниця в ціні, то всі будуть зацікавлені заробити, будуть змагатися за ці потужності.
А. Є.: А як раніше балансувався попит?
Р. С.: Попит балансувався за рахунок того, що ми могли експортувати газ, або його викуповували західні трейдери і залишали на зиму в ПСГ. Але зараз через військові ризики іноземні трейдери майже не працюють в Україні.
П. Б.: В чому тоді проблема для іноземних трейдерів, у страхуванні ризиків?
Р. С.: Так, це страхування ризиків. Страховка на такі операції на ринках коштує величезні гроші, які порівнянні з розрахунковим прибутком, скажімо, спреду літо-зима. Коли трейдер починає розрахунки, він каже: зараз дешевий ресурс, купуємо, приміром, у Словачинні, Польщі чи в Угорщині, заводимо в українські сховища газу (ПСГ) і потім забираємо його взимку, заробляємо на різниці цін. Або фіксуємо зараз ціни і заробляємо цей спред по фіксованих форвардних контрактах.
Але річ у тому, що зараз ризики для них завеликі, вони розуміють, що може статися будь-що, тобто крім військових ризиків можуть бути якісь інші. Кабінет Міністрів України може прийняти якусь постанову про заборону вивозити цей газ, як це було спочатку. Це теж ризик. Хоча вже зараз можна було б закачувати газ на зберігання і потім наповнювати ці контракти, і так далі, але цього не робиться, тому що виходить дуже довгий період з червня-липня - ще три місяці, і тільки потім його можна вивозити.
П’ять місяців – це дуже-дуже довго в наших умовах для іноземних трейдерів. Якщо був би місяць, тоді була б активність. Вони дуже уважно дивляться на це і ставляться обережно, тому що йдуть постійні розслідування, що росія готує нові теракти, що можуть бути нанесені удари по елементах газотранспортної системи, щоб призвести до її колапсу взимку. Після підриву Каховської дамби це не виглядає умовними страшилками, це вже ймовірність.
Все це ризики з точки зору економічних моделей, бізнес-моделей. Це все коштує врешті-решт грошей, щоб застрахувати таку операцію. І там такі цифри!
Взагалі охочих страхувати воєнні ризики зовсім небагато. Останні новини з Євросоюзу щодо страхування воєнних ризиків додають трохи оптимізму, але будемо бачити…
А. Є.: Вочевидь трейдинг як бізнес зазнав нищівного удару. Ліквідність багатьох компаній не витримала такого тиску?
Р. С.: Ринок консолідувався, в основному виживають потужні, стабільні гравці зі значним запасом міцності та досвіду. Нині дуже-дуже важкі часи, нам важко дивитися в майбутнє і розуміти перспективи, тому що ми теж не можемо прорахувати всі ризики, їх ніхто до кінця не може прорахувати.
Але я бачу, що ті трейдери, які були активні, залишилися і продовжують працювати навіть у цих надскладних умовах. Так, нам важко. Так, ми говоримо про те, що така система роботи, яку побудував «Нафтогаз» по закупці природного газу у видобувників, не дає можливості розвиватися ринку, тому що немає конкуренції. Ми розуміємо, що маржинальність буде наднизька, але компанії продовжують працювати.
А. Є.: Ви пам'ятаєте, коли один з очільників «Нафтогазу» сказав, що на ринку залишиться 5-6 трейдерів, не більше. Як Ви до цього ставились тоді і як зараз?
Р. С.: У всіх, хто починають працювати в державному секторі газопостачання, чомусь завжди виникає ідея, що треба позбутися трейдерів, все монополізувати і тоді все буде рухатись під кутом 90 градусів.
Тому пояснювати, що таке ліквідність, ринкові правила і механізми, навіщо потрібні конкурентні ринки і чому це вже в усьому світі працює - не буду гаяти часу. Асоціація завжди виступала за конкуренцію і за боротьбу конкурентних можливостей на ринку. Тому і раніше, і зараз я відповідаю: і це минеться.
А. Є.: Якщо оцінювати діяльність АГТУ протягом 20 років, то можна зробити висновок, що українські газові трейдери з такого собі закритого клубу непрозорих компаній виросли в активних учасників ринку.
Р. С.: Так, діяльність і розвиток Асоціації здолали стереотип, що трейдери - це схеми чи непрозорі операції. Ми вийшли на новий рівень, змогли об'єднатися, змогли відстояти свої інтереси в різні часи за різних умов в боротьбі з численними спробами монополізації ринку. З більшості ситуацій ми виходили сильнішими і продовжували, продовжуємо і будемо продовжувати працювати.
За ці 20 років діяльності Асоціації я не можу сказати, що особисто про щось жалкую. Ми робили все правильно, або майже все. І в нас ще є час, щоб доробити, виправити і виконати взяті зобов’язання.
Вже понад вісім років Асоціацію очолює Андрій Мизовець, всі учасники Асоціації підтримали його кандидатуру. Я вважаю, що це був вдалий вибір. Йому вдалося стати успішним керівником. Я залишаюсь на посаді почесного президента, засновника АГТУ.
Сьогодні Асоціація продовжує активно просувати в інформаційному просторі питання енергетичної незалежності, незалежних енергетичних ринків, диверсифікації постачання ресурсів. Ми відстоюємо впровадження принципів Третього енергетичного пакету, в тому числі, що не може бути у одного постачальника більше ніж 30-40% ринку; сприяємо створенню умов та законодавства, при якому іноземні компанії будуть зацікавлені зберігати свій ресурс в підземних сховищах в Україні.
Кінцевою метою для нас в розбудові ринку газу має стати створення повноцінної біржової торгівлі і Українського газового хабу з українським індексом ціни на природний газ, який би котувався в світових агентствах, наприклад ICIS.